Переговори між Україною і Росією почалися на пʼятий день великої війни, увінчалися великою зустріччю наприкінці березня 2022 року і «здулися» до кінця квітня. Перебіг тодішніх подій описували журналісти, їх коментували члени делегацій двох країн. Відомі численні подробиці перемовин, але до кінця незрозуміло, в який саме момент сторони вирішили їх зупинити і як саме це сталося.
«Через тиждень після початку великої війни Володимир Путін зрозумів, що зробив помилку і робив усе, щоб укласти угоду», — розповідав один з українських переговірників. Водночас незрозуміло, вів Путін переговори всерйоз чи просто намагався виграти час. Про Володимира Зеленського відомо, що в перші два місяці після повномасштабного вторгнення він був готовий піти на поступки, щоб зберегти незалежність країни і життя своїх співвітчизників. До переговорів і поступок Зеленського підштовхували і західні партнери — згадував його радник Андрій Сибіга: «Вони рекомендували прийняти умови Росії».
Україна контактувала з Росією кількома каналами — офіційним і напівофіційним. Головою офіційної делегації Володимир Зеленський призначив свого давнього друга Давида Арахамію, який жив з ним у бункері з першого дня вторгнення. Перший раунд переговорів українська делегація провела на пʼятий день вторгнення, у помпезному палаці Румянцевих-Паскевичів у Гомелі — за посередництва диктатора Білорусі Олександра Лукашенка.
Російська й українська делегації на першій зустрічі після початку великої війни. В українську делегацію входили Давид Арахамія, Михайло Подоляк, Олексій Резніков, Рустем Умєров, Микола Точицький, Андрій Костін і Денис Кірєєв, Гомель, 28 лютого 2022 року.
Інтерфакс
Російську делегацію очолив помічник президента Володимир Мединський. Українська сторона сумнівалася в тому, що він має прямий доступ до Путіна й адекватно передає йому українську позицію. Тому Офіс президента встановив паралельний, напівофіційний канал звʼязку з Путіним — через бізнесмена Романа Абрамовича. Відомо, що той вів переговори з тодішнім очільником «Кримської платформи» і народним депутатом Рустемом Умєровим: напередодні другого раунду переговорів (3 і 7 березня) їх, судячи з усього, намагалися отруїти.
Позиції двох сторін змінювалися в міру того, як змінювалася ситуація на фронті. Сили оборони зазнали поразки на півдні країни, але виграли битву за Київ і заблокували російській армії шляхи постачання. Стало зрозуміло, що Велика Британія та США постачатимуть Україні зброю та боєприпаси. Відповідно, якщо в першому раунді російська делегація вимагала від України здатися, то далі сторони обговорювали гуманітарні коридори — шляхи, якими мирні жителі могли б вийти з котлів. Очні зустрічі змінилися на відеоконференції.
Володимир Мединський веде перемовини з українською командою по відеозвʼязку, 14 березня 2022 року.
Telegram
Нарешті представники двох країн зустрілися в Стамбулі 28—30 березня. Українську делегацію, як і раніше, очолював Давид Арахамія. Він привіз у Стамбул рамковий договір, який пізніше став відомий як «Стамбульське комюніке». По суті, Україна просила такі гарантії безпеки, ніби вона становилася членом НАТО: якби Росія знову на неї напала — країни-гаранти зобовʼязувалися вступити у війну на її боці. Разом з тим договір дозволяв Путіну зберегти обличчя: Україна декларувала нейтральний статус і готовність вирішити «кримське питання» дипломатичним шляхом.
Текст «Стамбульського комюніке» став відомий уже під час переговорів, 29 березня. Одна зі сторін злила його текст російській опозиційній журналістці Фаріді Рустамовій. Вибір журналістки, найімовірніше, був не випадковий: у Рустамової були особисті рахунки з одним із членів російської делегації, впливовим депутатом Леонідом Слуцьким (вона звинувачувала його в сексуальних домаганнях).
Михайло Подоляк відповідає на запитання журналістів після переговорів, 29 березня, Стамбул.
Onur Coban / Anadolu Agency via Getty Images
Про те, як переговори складалися далі, можна робити тільки припущення. Відомо, що після зустрічі в Стамбулі команди переговірників два тижні писали й переписували чернетку договору між Росією та Україною — понад десять разів. Переговори тривали щонайменше до середини квітня. Вони продовжувалися навіть після того, як Володимир Зеленський відвідав місця масових страт українців у Бучі та отримав звістки про загибель мирних жителів, коли Росія вдарила балістичною ракетою по вокзалу Краматорська.
На основі «Стамбульського комюніке» сторони склали великий договір. У відкритому доступі є одна з чернеток цього договору, датована 15 квітня — її опублікувала «Нью-Йорк таймз». Із цієї чернетки зрозуміло, що Росія запропонувала Україні погодитися на порожні, нічого не значущі гарантії. Російська сторона залишала за собою право заблокувати будь-яку військову допомогу і водночас вимагала від України обмежити чисельність Сил оборони. По суті, Путін знову пропонував Зеленському здатися — просто в більш завуальованій формі.
За три роки, що минули від початку великої війни, аналітики робили різні припущення про мотивації Путіна. Можливо, він сприйняв «Стамбульське комюніке» як блеф: не важко уявити, що на його погляд Україна пропонувала йому те, чим він і так володів (Крим), відмовлялася від того, чого і так не могла отримати (членство в НАТО), і розраховувала на малоймовірний розвиток подій (що Америка, яка щойно вивела військовий контингент з Афганістану, буде готова встряти в нову війну). Разом з тим для Зеленського це був би по-справжньому болючий компроміс: щоб виконати умови «Стамбульського комюніке», йому б довелося внести зміни до української Конституції.
Переговори остаточно видихнулися до кінця квітня. Наприкінці квітня до Києва приїхали міністр оборони США Ллойд Остін і міністр закордонних справ Ентоні Блінкен — вони оголосили, що Америка постачатиме Україні зброю. А вже наприкінці травня Україна і США організували повноцінний спільний військовий штаб.
Наступним ключовим етапом великої війни став контрнаступ влітку 2023 року.